Застосування хліба в обрядах і звичаях українців (МАН)
Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки Київської облдержадміністрації
Київське обласне територіальне відділення МАН України
Відділення історії
Секція: етнологія
Застосування
хліба в обрядах і звичаях українців
Роботу
виконала
Кирильчук Анастасія Сергіївна,
учениця 10 класу Супоївського НВК
«ЗОШ І – ІІІ ступенів – ДНЗ (ясла-садок)»
Яготинського району
Науковий керівник
Литвиненко
Тетяна Миколаївна,
керівник шкільного краєзнавчого музею
Супоївка
2017
Київський обласний комунальний позашкільний навчальний
заклад
«Мала академія наук учнівської молоді»
Київське обласне територіальне відділення МАН України
Відділення історії
Секція: етнологія
«Застосування хліба в обрядах і звичаях
українців »
Автор
Кирильчук
Анастасія Сергіївна
учениця 10 класу
Супоївського НВК
«ЗОШ І – ІІІ ступенів – ДНЗ (ясла-садок)»
Науковий
керівник:
Литвиненко Тетяна Миколаївна,
керівник шкільного краєзнавчого музею
Науково – дослідницька робота присвячена застосуванню хліба в обрядах і звичаях
українців.
Мета
науково-дослідницької роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу джерельної бази
комплексно розкрити і дослідити застосування хліба в народних звичаях і обрядах
, зібрати матеріали та дослідити
народні звичаї та обряди, які пов’язані з використанням хліба у
с.Супоївка Яготинського району
Актуальність теми роботи пояснюється тим, що сьогодні як ніколи є важливим
вивчення й усвідомлення традицій і звичаїв з метою відродження і становлення
світоглядних принципів українського народу, його національної гідності.
Об’єкт дослідження : народні звичаї та обряди.
Предметом дослідження є застосування
хліба в народних звичаях і обрядах.
Основні
завдання дослідження:
·
вивчити
наукову літературу по даній темі;
·
систематизувати
та узагальнити знання про застосування хліба в обрядах і звичаях Українців;
·
скласти
тезаурус по темі «Обрядовий хліб України»;
·
проаналізувати особливості застосування хліба в обрядах і
звичаях жителів села Супоївка Яготинського району.
Наукова новизна дослідження.
Новизна роботи полягає в тому, що зроблена спроба систематизувати існуючі
матеріали, скласти тезаурус по темі «Обрядовий хліб України». У роботі зібрані
деякі звичаї і обряди, які пов’язані з хлібом села Супоївка Яготинського
району.
Теоретичне значення. Досягнуті результати дослідження сприяють збагаченню знань про звичаї та
обряди українського народу.
Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його матеріалів у
навчальній роботі школи. Результатами дослідження можуть скористатися учасники
МАН, учні шкіл, учителі загальноосвітніх шкіл при викладанні курсів художньої
культури, історії.
У результаті дослідження було зроблено такі висновки:
1. В Україні хліб був символом добра, знаком самого життя, хліборобської
удачі. Він є головним атрибутом обрядів, пов’язаних із життєвими циклами.
Найбільшого розмаїття та символічності хліб набув у весільних звичаях.
2. Переважна більшість назв
обрядового хліба має праслов’янське або індоєвропейське походження, що
свідчить про високий рівень розвитку хліборобської культури на українських
землях впродовж тривалого часу.
3. Обрядове значення багатьох видів хліба забулося, хоча на побутовому
рівні давні форми, види, назви хліба продовжують існувати й досі.
4. Обрядовий хліб такий як Великодній хліб, коровай, весняний хліб у формі
пташок — це були справжні витвори мистецтва, які мали не стільки харчове,
скільки ритуальне призначення.
5. Ми повинні відновити не тільки в пам’яті, але і у
повсякденному побуті все те краще, що лишили нам у спадок наші пращури. Від того, як ми шануватимемо своїх предків,
свої кращі традиції і звичаї, залежатиме наша духовність, наша цивілізованість
і майбутнє нашої рідної України.
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….6
РОЗДІЛ 1. ОБРЯДОВІ ДІЙСТВА, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ПРИГОТУВАННЯМ ХЛІБА……………………………………………………………………………..9
РОЗДІЛ 2. Використання хліба в
сімейній обрядовості...15
2.1.Хліб у пологових обрядах і
звичаях………………………………………15
2.2. Застосування хліба у весільній обрядовості
……………………………...17
2.3. Хліб у
похоронних і поминальних звичаях
та обрядах…………………21
РОЗДІЛ 3. Хліб як учасник дійств
календарної обрядовості………………………………………………………………...23
РОЗДІЛ 4. Хліб як
учасник дійств Хліборобської магії…27
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
……………………………………31
ДОДАТКИ………………………………………………………………………33
ВСТУП
За всіх часів і в усіх народів хліб, який лежав на столі, вважався найбільшою святістю. Його
присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум,
продовжувала родовід (Додаток А).
Згідно зі словником, хліб (зменшено-пестливі – хлібець, хлібчик) – харчовий продукт, що випікається з борошна,
або зернова культура; хліб-сіль – загальна назва харчів, їжа,
вживається як ознака гостинності.
Хліб завжди уособлював добробут ,
достаток. Коли люди казали «хліб та сіль», цим вони звали до оселі
багатство. Хатнім духам також приносили
жертви з хліба, свій шматочок отримував домовик, духи землі – на добрий
врожай, духу води – водянику –
приносили, щоб задобрити його і щоб він не топив людей.
Хліб супроводжував людей від народження до смерті, в буденному житті та в
свято, у праці та відпочинку, в горі й радощах.
Хлібом – сіллю, як символом достатку і щирості, зустрічали гостей. Цей ритуал мав дуже велику очисну силу. Приходячи з далекої чужини, людина могла принести з собою щось лихе, вороже,
щось недобре, і тільки хліб міг відвести чужу злу силу та наміри (Додаток Б).
Скріплену хлібом обіцянку не можна ніколи порушувати. При укладанні важливих
угод, торговельних чи земельних, обмінювалися хлібинами.
Будівництво нової оселі відбувалося за давніми народними звичаями. На тому
місці, де мала стояти хата, ввечері розкладали чотири, спеціально випечені
господинею, житні перепічки. За повір’ям, якщо протягом ночі одна з них зникне,
то тут можна будувати оселю, якщо ж ні – значить у господарстві не вестиметься
худоба, обсідатимуть злидні. Переходячи жити в новий дім, в оселю перш за все
вносили ікони та стіл, покритий скатертиною з хлібом–сіллю на ньому.
Здавна печений хліб був основною
їжею українців. Про це свідчать глиняні хлібини, знайдені археологами. Хліб
використовувався в язичницьких обрядах жертвоприношення та магічних дійствах. Хліб
традиційно був великий – як зібраний урожай, круглий – як сонце.
Форма хлібини є характерною для
українського хлібопечення. Вона пов’язана з давніми віруваннями слов’ян у
життєдайну силу сонця, яке обожнювалося. В основі форми лежало коло, як
найперше означення Сонця, звідси й різноманітні хлібні слова та назви: колосок,
колобок, ко(а)лач, ка(о)лита [1, с.23].
Шанобливе ставлення до хліба виникло тому, що основним заняттям наших
пращурів було землеробство, яке й давало значну частину продуктів харчування.
«Чим глибше занурюєшся в історію нашого народу, тим більше переконуєшся:
знаємо ми її поверхово, ковзаємо по слизьких пагорбах, а основний пласт
духовної культури залишається невідомим… Людина без історичної пам’яті
уподібнюється до дерева, яке силоміць висмикнули з правічного ґрунту» [2, с.23].
Актуальність теми роботи пояснюється тим, що сьогодні як ніколи є важливим
вивчення й усвідомлення традицій і звичаїв з метою відродження і становлення
світоглядних принципів українського народу, його національної гідності.
Об’єкт дослідження: народні звичаї та обряди.
Предметом дослідження є застосування
хліба в народних звичаях і обрядах.
Мета
науково-дослідницької роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу джерельної бази
комплексно розкрити і дослідити застосування хліба в народних звичаях і обрядах
, зібрати матеріали та дослідити
народні звичаї та обряди, які пов’язані з використанням хліба у
с.Супоївка Яготинського району.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:
·
вивчити
наукову літературу по даній темі;
·
систематизувати
та узагальнити знання про застосування хліба в обрядах і звичаях Українців;
·
скласти
тезаурус по темі «Обрядовий хліб України»;
·
проаналізувати
особливості застосування хліба
в обрядах і звичаях жителів села Супоївка Яготинського району.
Основними джерелами дослідження
є науково – довідкова література, статті, публікації з даної теми, наукові
праці дослідників українських народних звичаїв та обрядів ( М. Грушевський, В.
Шухевич, М.Маркевич, В. Скуратівський,
О. Воропай), інтернет – ресурси щодо українських звичаїв та обрядів, матеріали,
надані жителями села Супоївки Приліпко Валентиною Володимирівною,Таргоній Ніною
Миколаївною, Гриценко Параскою Григорівною.
Зв’язок зі шкільною програмою.
Дана
робота щільно пов’язана зі шкільною програмою.
Наукова новизна дослідження.
Новизна роботи полягає в тому, що зроблена спроба систематизувати існуючі
матеріали, скласти тезаурус по темі «Обрядовий хліб України». У процесі роботи
опрацьовано літературу історичного та краєзнавчого характеру. У роботі зібрані деякі звичаї і
обряди, які пов’язані з хлібом села Супоївка Яготинського району.
Теоретичне значення. Досягнуті результати дослідження сприяють збагаченню
знань про звичаї українського народу.
Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його матеріалів у
навчальній роботі школи. Результатами дослідження можуть скористатися учасники
МАН, учні шкіл, учителі загальноосвітніх шкіл при викладанні курсів художньої
культури, історії.
РОЗДІЛ
1
ОБРЯДОВІ
ДІЙСТВА, ЯКІ ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ПРИГОТУВАННЯМ
ХЛІБА
Із покоління в покоління передавалося шанобливе ставлення до хліба:
«Хліб – усьому
голова», «Як є хліб та вода, то й нема голода», «Без хліба суха бесіда».
Вважалося за гріх недоїсти або викинути шматок хліба, навіть крихти збирали зі столу
та з’їдали. Коли кусень хліба випадково падав на землю, його піднімали і
цілували, тобто вибачалися перед хлібом. Існували вірування, що людина, яка
ставиться до хліба без пошани, на тому світі весь час буде збирати ті
крихти, що викинула в своєму земному житті.
Хліб берегли як святиню. І дітей привчали з
повагою ставитися до хліба, до зерна як символу людського добробуту (
Додаток В). Урок про хліб розпочинали ще з перших днів життя дитини. « Люляйте,
люляйте, хліба не питайте, бо на кусок хліба тяжко робити треба», – співала над
колискою мати. Той, хто заходив до хати – сусід, родич чи знайомий, мав у
кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей. Якщо батьки приїжджали з ярмарку,
то привозили дітям гостинці – калачі, бублики, булки, медівники. Та найсмачнішим
був шматочок хліба, який дорослі приносили з поля « від зайця».
У давніші часи немовля разом з
материним молоком уживало хліб: замість сучасних сосок їм давали обгорнуту в
полотняну тканину м’якушку – смоктунця.
До випікання хліба господині–українки ставилися з особливою увагою. Невдало
випечений хліб, особливо ритуальний, згідно з повір’ям , приносив сім’ї
нещастя, біду. Матері надзвичайно ретельно навчали дочок технології
приготування тіста, його випікання. Значна увага приділялася чистоті рук і
посуду. Неохайних господарок засуджували у народі. Про них говорили:
«Видно, що Настя хліб пекла – усі ворота в тісті».
Жодна страва не може зрівнятися з хлібом, способами його приготування,
розмаїттям готових виробів. Хліб відрізняється за видами борошна, якістю,
умовами приготування та рецептурою тіста, характером випікання, формою.
«В Україні хліб пекли переважно з житньої муки, що із здивуванням
засвідчували іноземні мандрівники ( зокрема Павло Алепський, XVІІст.).
Українців же, які «ходили» в чужі землі ( В.Г.Григорович – Барський, XVІІІ
ст.), дивував солодкий, як мед, пшеничний хліб, яким харчувалися європейці»
[3,с.140].
Для приготування житнього хліба готували закваску з грудочки тіста
попереднього випікання. У діжі, призначеній для білого хліба, ніколи не
замішували житнє тісто. Борошно для тіста мало бути сухим, без грудочок. Вологе
борошно перед випіканням хліба підсушували, розклавши його на столі або печі.
Щоб тісто краще сходило, борошно при замішуванні просівали через сито.
Найкращою температурою для випікання хліба була та, при якій кинуте в піч
борошно лише обвуглювалося. Готовність хліба визначали за кольором та стуканням
по нижній шкоринці. Якщо хліб готовий, то вона має «давати чистий звук»
Пшеничний хліб випікали рідко –
переважно на великі празники або на свята.
У другій половині XІX ст. із зубожінням великої кількості українських
селян житній хліб без домішок став рідкістю. У Печерському Патерику записано,
що чернець Прохор «збирав лободу, своїми
руками перетирав, робив собі хліб і так живився; один чоловік побачив це й
почав збирати лободу для себе й своїх домашніх і так прогодувався в голодний
час»
[4, с.26].
У голодні роки до тіста також
домішували висівки, полову, товчені жолуді, кропиву.
«Зерно мололи на ручних жорнах. Муку заливали окропом, додавали квас,
місили тісто й пекли в печі. Печерський Патерик оповідає, як за святого
Теодосія біси робили ченцям збитки: «то муку розсипали, то квас, приготовлений
на печення хліба, розливали». Найбільше пекли житній хліб, бідні уживали також
вівсяного хліба. Хліби бували великі, ковриги, або малі коврижки; звідти пішла
назва коржик»[4, с.26].
Найдавнішим способом приготування хліба можна вважати прісний хліб, без
закваски. Пізніше хліб стали випікати з квасного тіста. За звичаєм випічкою для
потреб сім’ї займалися жінки. Тіста ні в якому випадку не могли торкатися люди,
що обмивали покійних, колії. Випічка хліба – буденне заняття кожної української
ґаздині, пекти можна було щодня, крім свят, п’ятниці та неділі, також у ці дні
не можна сіяти борошно.
Процес його виготовлення був досить
тривалий, пекли хліб раз або двічі на тиждень. Тісто замішували звечора у дерев’яній
діжі. Вимішували його спочатку кописткою, а з додаванням борошна й загустінням
тіста – рукою. Воно підходило декілька годин у теплому місці. Щоб щоразу не
готувати закваску, на наступну випічку залишали шматок тіста, його зберігали в
діжі.
«Випікали хліб у гарячій печі на капустяному або дубовому листі без форми.
Перед тим, як садити хліб у піч, казали : «Дай, Боже, щоб хліб вдався добрий та
високий», або «Господи, благослови». Коли ж готовий виріб витягали з печі, його
«вмивали» і накривали рушником – «щоб одпочив». Часто – густо житні паляниці
зверху натирали часником, а пшеничний –жовтком з яйця» [5, с.108]. Першу хлібину після випікання символічно
віддавали предкам, вважалося, що пара з неї досягає іншого світу.
Згадує Таргоній Ніна Миколаївна:
«У війну мені було 7 років. Мама замішувала тісто на хліб у дерев’яній
посудині, вимітала черінь і їхала по селах міняти одяг на продукти. Інколи її
не бувало тижнями. Хліб доводилося випікати мені. Я була маленька зростом і не
діставала до печі, то молодші братики тримали ослінчика, поки я садила лопатою
хліб у піч. Готовий хліб виймала з печі,
змащувала хлібини водою (олії чи яєць тоді в хаті не було) і накривала
рушником. Тоді шкоринка від цього ставала м’якою. Інколи мені доводилося самій
замішувати тісто на хліб. Можливо, той хліб і не був дуже гарно випечений, але
для нас, п
дітей, той хліб
був самий смачний» (Додаток Г).
дітей, той хліб
був самий смачний» (Додаток Г).
Коли
пекли хліб, то у хаті ніколи не сварилися. Не можна тримати двері відчиненими
при садженні хліба в піч, торкатися до тіста «нечистій» жінці, позичати з дому
хлібну діжу й лопату. Нарізували
буханку тільки до себе з одного боку, якщо дві хлібини зрослися в печі, то їх
розламували над головою в дитини, що не може розговоритися, перевернутий у печі
хліб віщував нещастя, якщо під спеченим хлібом мокро – чекали дощу, вимішувати
тісто слід лиш у напрямку до себе, щоб родина була разом.
Крім хліба, з
муки виготовляли чимало інших обрядових
страв: коржі, перепічки, пампушки, пироги, млинці (Додаток Ґ).
Пампушки виготовляли з того тіста, що йшло на приготування хліба. Були вони
житні, пшеничні або змішаного борошна. Тісто формували у вигляді кульок,
випікали на змащеній жиром сковороді. Витягнувши, змащували олією. Найчастіше
їх вживали до борщу, рідше – з олією та часником як самостійну страву.
Коржі випікали у печі на сковороді з прісного, тонко розкачаного тіста.
Вживали їх замість хліба – з молоком,
ряжанкою, салом, олією. На свята й у вихідні готували коржі з маком і медом.
Коржі виготовляли з прісного тіста з пшеничного борошна. До борошна додавали
яйця. Суміш місили на сироватці, кисляку або воді. Клали сіль, соду, трохи
цукру. Тісто робили густим як на вареники. Корж наштрикували виделкою і
випікали на декові.
Перепічки, підпалки також пекли із
тонко розкачаного тіста. Їх їли гарячими, переважно на сніданок. Перепічка
випікалася з тіста як на хліб, формувалися плескаті коржики. Випікалися
протягом 10–15 хвилин на змащеній жиром сковороді. Іноді перепічки робили з
прісного тіста.
Улюбленою стравою українців були пироги. Пекли їх з того тіста, що й хліб,
але обов’язково з начинкою. Для начинки використовували картоплю, капусту,
горох, квасолю, гарбуз, сир. На свята і вихідні готували пироги з м’ясом і
рибою (Додаток Д).
На Пасху пекли обрядовий великодній хліб – паски. Вони мали свою технологію
виготовлення і випікання. Крім жовтих пасок,
в Україні відомі й інші сорти пасок – білі, що випікалися у п’ятницю, чорні – у
суботу. Всі ці різновиди пасок мали своє символічне призначення: жовті паски,
найбільші, вчинялися з пшеничного борошна на яєчних жовтках. Вони призначалися
сонцю і небу, білі – покійникам і повітрю, «щоб не приносили лиха і
смерті»,чорні – господарям і всім людям, самій родючій землі. В Україні
виготовляли до сорока різних сортів пасок [6,с.98]
(Додаток Ґ).
При виготовленні пасок дотримувалися різноманітних дійств , які
підпорядковувалися прадавнім обрядам. «Коли саджали паски в піч, то всіх, хто
був у хаті, просили вийти на двір, «щоб не потривожити пасок». Топити піч
годилося з тих полін, які відкладалися кожного четверга протягом Великого
посту. Підпалювали дрова скибочками свяченої
верби. Саджаючи паски на черінь, господиня читала спеціальну молитву :
«Свята пасочко, будь велична і красна,як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (
перераховуються родичі і члени родини), коли живі, будуть здорові. Щоб діти
швидко і красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне,
щоб хліб на ниві був багатий, величний, як ти велична…».
Для білих пасок, які призначалися предкам, було інше причитання:
«Хай будуть
праведні душечки чисті й святі, як чиста й свята та велична ця паска. Щоб було вам так
відрадно там, як паскам у печі. Вам, родителі наші, ці паски печемо, шануємо
вас , а ви допомагайте нам…»
При саджанні чорних пасок висловлювалися пошанівки землі – матінці, всім
сущим людям, домашній худобі, сподівання на багатий урожай»
[6,с.98]. Звичайно, кожна господиня говорила свої слова
залежно від свого уміння й поетичних уподобань, але всі вони просякнуті
урочистою світлістю і шанобою до людей і природи .
Один із способів виготовлення пасок, записаний Олексою Воропаєм: «Спочатку
робили опару на молоці, до опари додавали
муки та яєць і місили тісто. В тісто клали імбер жовтий і білий; жовтий
– для «краси», а білий для «духу». Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи
паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і «шишки». На
якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце – «щоб паски посходили».
Коли паски посходили, їх садовили в напалену піч» [6,с.98]. Якщо паска добре виросла, не потріскалася, тоді, вважали, родину оминатимуть хвороби і
ніхто протягом року не помре.
Перед вживанням паску і частину від кожної страви освячували в церкві –
«щоб господарство велося».
У Карпатах і на Закарпатті у ніч перед Різдвом випікали спеціальний
обрядовий хліб – карачун ( крачун) за спеціальними правилами. Жінка, щоб спекти
карачуна , одягала рукавицю, бо «гола рука – це бідність, а карачун – символ
достатку».
У першому розділі
систематизовано і узагальнено знання про
обрядові дійства, які пов’язані із приготуванням хліба, були зроблені
такі висновки:
1.
Щоденний житній і обрядовий пшеничний
хліб, вважався особливим, культовим, а процес виготовлення та випікання —
ритуальним, сповненим таємничої магії, закріпленій емпіричним досвідом
пращурів.
2.У християнстві хліб став символом Христа, увійшовши до
найбільшого церковного таїнства – євхаристії (причастя), як Його тіло. У перших рядках молитви «Отче
наш», залишеної
Христом своїм учням, він навчав їх просити собі у Господа хліба на кожен
день життя.
РОЗДІЛ
2
Використання хліба в сімейній обрядовостІ
Не було нічого важливішого в житті людини, ніж хліб, тому і займав він чи
не найголовніше місце в культурі та обрядах. Найважливіші етапи життя людини завжди супроводжувалися
різноманітними звичаями і обрядами. До традиційної сімейної обрядовості
належать обряди, пов’язані з біологічним циклом людини – народженням, одруженням, смертю.
2.1. Застосування хліба в пологових обрядах і звичаях
Етнографічні матеріали свідчать, що
по всій Україні велика увага приділялася традиційним звичаям і обрядам,
що стосувалися народження дитини. Згідно з народними віруваннями, дотримання і
виконання відповідних звичаєвих настанов і обрядів є необхідною передумовою
успішного народження, здоров'я і благополуччя матері, дитини та щасливої їх
долі.
Цикл звичаїв і обрядів, якими супроводжувалося народження
дитини, зберіг у народному побуті українців ще в XIX — на початку XX ст. багато архаїчних світоглядних уявлень. Поява на світ
нового члена роду вважалася великим таїнством, що вимагало дотримання
традиційних ритуалів і звичаїв. Виконання всього комплексу пересторог, магічних
дій, ритуалів вважалося основою успішного народження дитини, охорони від злого
матері та немовляти
Починалися пологові обряди із запросин баби – повитухи. Запрошував бабу –
повитуху чоловік породіллі, який йшов до неї з хлібом. У свою чергу баба приходила приймати пологи з хлібом,
свяченою водою та зіллям. Новонародженій дитині клали у головах хліб – знак
життя та ніж – на оборону перед злом.
Одним з основних ритуалів після народження дитини була перша
купіль. Вона супроводжувалася
певними діями, в яких зберігся відгомін давніх вірувань у
магічну силу води, слова, хліба. Перша купіль
розглядалася не тільки
як очищення,
а й як охорона дитини від
злих духів. До першої
купелі додавали
свяченої
води, вкидали лікарські трави, шматок хліба або трохи зерна, кидали срібні або золоті монети.
Протягом кількох днів після народження дитини породіллю відвідували заміжні
жінки з родини, сусіди, подруги з
поздоровленнями та обов’язковими подарунками (сир, масло, калач, каша, сирі
яйця).
Церковне хрещення також супроводжувалося різними народними звичаями,
магічними діями і замовляннями. Хрестини намагалися влаштувати якнайшвидше.
Хресних батьків запрошував батько зразу ж у день народження дитини, заходячи до їх хати та обмінюючись з
ними буханцем хліба (Додаток Е).
«Перед хрещенням дитину клали на кожух, на стіл, на піч, поміж буханцями
хліба, що повинно було забезпечити дитині достаток, тісний зв’язок з домашнім
вогнищем, оберегти від зла» [7, с.350].
Після хрещення до хати сходилися родичі та сусіди. За традицією, не можна
було приходити з пустими руками. Здебільшого
приносили полотно, хліб, цукор. Подекуди після хрестин проводили ще
й калачини –
в одне зі свят батьки дитини відвідували
кумів з
калачами.
2.2. Застосування хліба у
весільній обрядовості
Окремі відомості про весільні звичаї наших предків зустрічаємо в давніх писемних
джерелах.
У весільній обрядовості хліб був одним з найголовніших атрибутів. Із хлібом
ходили старости. Атрибутом сватів були
хліб у руках і спеціальні палиці. Сватання починалося з обміну хлібом з батьками молодої, що означало
згоду на подальші дії. При сватанні свати заносили до хати, де чекала дівчина,
свою хлібину, а отримували замість неї, коли була згода дівчини на шлюб,
паляницю. Пов’язування старостів рушниками і молодого хусткою означало згоду.
Знаками відмови були неприйняття хліба старостів.
У деяких регіонах для сватання випікали спеціальний пиріг, який під час самого сватання ділили навпіл: одну половину отримували
представники молодого, другу – залишали у батьків
молодої.
Цей ритуал нагадує причастя.
В давнину всі люди, що їли за одним ритуальним столом ритуальну їжу, вважалися спільниками в тій справі, що мусила бути.
Хлібом благословляли молодих на
подружнє життя, бо бачили в ньому оберіг від зла, проводжали наречених, ходили
до сватів (Додаток Є). Молодята проводили першу шлюбну ніч у коморі, де по
кутках лежали хлібини, а в головах клали спеціальний весільний хліб (лежень, стульник, пара,
короваєць, тещин пиріг).
У нашому селі раніше ходили запрошувати на весілля з спеціально випеченими
«шишками», які загортали у кінчик червоної хустини (Додаток Ґ).
Згадує Приліпко Валентина Володимирівна: «Шишки у нашому селі випікали у п’ятницю,
напередодні весілля. Спочатку готували опару. Заварювали 2 столові ложки
борошна 0,5 літрами гарячого молока. Потім в іншій посудині змішували 0,5 літра молока, дві столові ложки
цукру і 200грам дріжджів. Суміш має
постояти 30 хвилин. У мисці розтерти 20 жовтків і 1кг цукру до піни. Заварить
жовтки гарячим молоком, добавить 0,5 л
олії і почекати поки охолоне. Потім у цю миску добавити заварне тісто, дріжджі,
які забродили, добре розмішати, добавити муки. Тісто має бродити 8 годин. Після
чого добавити маргарин, решту цукру,сіль, ванілін, коньяк і борошно, скільки
візьме. Добре вимішати тісто і нехай бродить 2 години. Викачать тісто у форми.
Дати йому підійти. Залишити частину тіста для прикрас, добавити до нього
борошна і зробити туге тісто. З цього тіста робилися «ріжки», якими і прикрашалися
шишки. Тісто у формах зверху нічим не змащувалося. Випікалися шишки у печі (Додаток
Ж).
Замішування і випікання шишок відбувалося за певними правилами. Опару
замішував хтось один. Коли опара постоїть 8 годин, до хати сходилися молоді
дівчата. При замішуванні тіста кожна дівчина мала щось покласти в миску (муку,
маргарин чи цукор). Шишки викачували всі дівчата, які були присутні в хаті.
Кожен брав шматок тіста. Від цього шматка не можна було ні відривати тісто, ні
добавляти до нього ще. Шишки робили рівненькими. Тоді , говорили, молоді будуть щасливі і
багаті. Шишки були різних розмірів. Коли шишки були у печі, приходили хлопці.
Поки шишки випікалися, молодь співала пісень. І линуло над селом жартівливе:
Кучерявий піч вимітає,
Кучерявий у піч заглядає…
До столу ніхто не сідав, поки не були готові шишки.
Цікавий був обряд з стрітенськими (так їх називали в Супоївці) шишками.
Коли приїжджали свати забирати молоду до молодого , то дві свахи, з однієї і
іншої сторони, клали свої шишки на біленьку хустину і тричі обмінювалися ними.
Гриценко Параска Григорівна,
жителька нашого села, розповіла нам про давній, але тепер забутий обряд. Під
час вінчання молода мала тримати шкоринку хліба в пазусі. Виходячи з церкви,
молоді з’їдали той хліб. Це повинно було принести молодій родині щастя і
багатство.
Обов’язковим атрибутом весільного обряду був коровай – великий здобний хліб, випечений з
квасного тіста. Коровай завжди мав круглу форму. Розміри його говорили про
заможність батьків наречених.
Для приготування короваю
використовували високоякісне пшеничне
борошно, яйця, мед. Увесь процес замішування тіста і випікання короваю
відбувався урочисто і пишно, супроводжувався спеціальними піснями та магічними
діями. Зверху коровай прикрашали різними фігурками з тіста – голубками,
шишками, качечками, а також колосками –
символами добробуту. У випечений коровай іноді вставляли гілочки дерева
(Додаток Ґ).
Усе це, згідно з народними
віруваннями, уособлювало подружню любов, добробут і багатство. За прикраси
використовували калину і барвінок. Випікання короваю завжди супроводжувалося
обрядовими піснями, бо «коровай без пісні – як молода без роду»:
Принесем водиці з криниці,
Замісим коровай, сестриці!
Як ми, сестриці, коровай місили,
Із семи криниць воду носили.
З семи криниць вода,
З семи млинів мука,
З семи коров масло
І яєць півторасто [8,с.40].
Значення короваю в українському весіллі було настільки великим, що молодий,
якому через бідність чи сирітство не випікали короваю, одержував прізвище
«Безкоровайний» [9,с.144]. Коровай
виготовляли в обох молодих . Наприкінці весілля староста чи дружба розрізав
коровай і частував ним усю родину. Нижню частину віддавали музикам.
Коровай мав глибокий символічний зміст: єднання молодих у сім’ю, єднання
двох родин, продовження роду, плодючість. Усе, що стосувалося короваю, набувало
й магічного значення. Коровайницями були лише жінки щасливі в заміжжі.
Коровайну діжу й піч величали піснями, водою з - під помитих коровайницею рук
умивали всіх присутніх на коровайному обряді, потім урочисто виливали цю воду
під плодюче дерево.
У деяких регіонах України( на Полтавщині, Вінничині) випікали також
весільні калачі. «Весільні калачі були круглими або подовгастими. Круглі калачі
сплітали з двох, трьох чи восьми валків тіста, всередині вони мали дірку.
Подовгасті калачі робили зі шматка тіста, на яке зверху клали «косу» з трьох
валків тіста. Калачі виконували таку ж саму роль, що й коровай: їх ділили поміж
гостей» [10,
с.555] (Додаток Ґ).
На Півдні України та на Полтавщині
на весілля випікались лежні. Вони мали овальну форму, зверху гладенькі
чи оздоблені «шишками» (Додаток Ґ).
На весілля також випікався дивень –
це був круглий хліб, що мав дірку посередині. Коли наречена від’їздила до
нового дому молодого, вона
крізь дивень дивилась у сторону сходу
сонця – тоді діти будуть гарними. Також через дірку вона могла побачити своє
майбутнє та подружню долю.
У весільних обрядах хліб грає першу роль. Він не проста жертва богам – він
свята річ, («святий коровай»), який сам посвячує, стверджує і благословляє нове
подружжя.
Святкової урочистості, поважності та певної таємничості надавали народному
весільному обрядові його традиційна знакова система, атрибутика: рушники, хліб
у багатьох моментах весілля, вінки, коровай, гільце.
Збережені традиційні елементи символіки, атрибутики виступають у сучасному
весіллі здебільшого як позбавлений глибшого обрядового смислу і контексту
антураж, зовнішня декоративність і прикраса.
Відновлення, повернення до життя і
повноцінного функціонування всього кращого з народних весільних
обрядово-звичаєвих традицій вимагає вдумливої і наполегливої праці.
2.3. Хліб у похоронних і поминальних звичаях та обрядах
Хліб мав символічне навантаження і в поховальному обряді.
З хлібом родичі йшли прощатися з небіжчиком. Віко труни покривали полотном або рушником, на
який клали хліб. Потім на кладовищі цей
хліб ламають на шматочки і роздають усім присутнім.
На могилі поряд з чаркою обов’язково залишають шматок
хліба. Те саме ставлять у хаті померлого і не забирають протягом сорока днів,
доки душа перебуває на землі.
Поминальний обід завжди починається з вживання колива –
спеціального харчу «для душі». У спеціальній мисочці кришився білий хліб, який
заливали розведеним з водою медом. Три ложки колива з’їдали на початку
поминального обіду. Коливо готували
жінки в першу суботу на Великий піст, у день згадування померлих. Невеличкий горщик повний колива та меду відносили до церкви і над ним справляли панахиди.
На похороні чи на поминках роздавали присутнім хліб , печиво чи пиріжки.
Печений хліб тут символізував невпинність людського роду, добробут у родині й
громаді, яка втратила свого члена. На Поліссі печуть прісні коржі. Їх ділять
між усіма присутніми. Вони вважаються поминальним короваєм.
На сороковий день покійника запечатують. Для цього тричі навхрест брали
землі із могили, трошки меду, хліба й солі. Усе це змішували і несли до церкви.
Після того, як священик відслужить панахиду, землю повертають назад на могилу.
Більшість жителів нашого села – це
переселенці зі Львівської та Рівненської областей. Перебравшись на Київщину
після аварії на ЧАЕС, вони привезли з собою свої звичаї і обряди. Ось один із
них. Коли помирав молодий неодружений хлопець, йому випікали коровай. Потім цей
коровай несли на кладовище і наділяли
ним рідних і близьких.
На Україні існував звичай поминати тих, хто відійшов у вічність у певні
дні. Серед них Дмитрівська Поминальна субота. «Вранці жінки несли до церкви
«мисочки» – три книшини (калачі, паляниці) і їжу, яку любив небіжчик. За народною
уявою, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга – дідам і бабам найближчого роду, а третя –
тим, що померли наглою смертю – на війні, у воді чи вогні» [6,с.228].
Багато з традиційних народних похоронно – поминальних
звичаїв та обрядів збереглося до нашого часу.
Чимало з них втратили своє магічно – ритуальне значення і
вживаються переважно в атрибутивному значенні – дотримання звичаю, традицій, уваги, пошани й
любові до померлої людини.
У четвертому розділі
систематизовано і узагальнено знання про застосування хліба в сімейній
обрядовості, були зроблені такі висновки:
1. У вигляді зерна, колоска, готових виробів хліб був обов’язковим
атрибутом в обрядах родинного циклу, супроводжуючи людину від народження до
смерті.
2. Найбільшого розмаїття та символічності хліб набув у весільних звичаях,
де обрядовий хліб був символом єднання молодих у сім’ю, єднання двох родин,
продовження роду, плодючості.
3. У поховальних та поминальних обрядах хліб використовувався як знак
пошани до померлих, а також як оберіг живих від царства мертвих.
РОЗДІЛ
3
Хліб як учасник дійств календарної обрядовості
Без споживання ритуального хліба не обходилося жодне з
великих народних свят.
Ввечері на Андрія (13 грудня ) дівчата пекли калиту –
великий корж із білого тіста. Кожна дівчина брала участь у готуванні
калити. « Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють сухими вишнями чи родзинками – «щоб
гарна була». Печуть у печі і запікають
так, щоб вгризти її було трудно – на сухар. Посередині – дірка. В дірку
всувають червону стрічку і підвішують
калиту до сволока посередині хати. Підвішують так високо, щоб парубок міг
дістати зубами калиту тільки тоді, як добре підстрибне» [11,с.20].
На Святий вечір, коли господиня спекла хліб, то дає на рушнику господарю
першу хлібину, яку витягла з печі.
Господар замикає ворота і йде благословляти хлібом, свяченою водою та святим
вогнем усю худобу та господу, приказуючи
при цьому спеціальні ритуальні слова про закликання добра та обминання нечистої
сили та лихих чар :«Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе
добро, щоб ти звіра не боялася, грому не
лякалася та щоб минали тебе чорні напасті».
«Господиня разом з доньками накриває стіл у такому порядку: спочатку у
правому куті ставиться три круглі хлібини (або калачі) одна на одну, сіль у
сільничці та велика воскова свічка. Біля Дідуха ставиться кутя» [12,с.192] (
Додаток З,И).
«На святвечірньому столі обов’язковий калач. Це білий дріжджовий хліб,
обведений плетінкою з тіста, з додатковою булочкою на верху, «душею», що
призначена для предків» [13,с.15] .
«Перед тим, як сісти до святкової вечері, господиня просила дітей вийти з
хати, а перед батьком, що сидів за столом, клала стільки хліба і пирогів, щоб
його не було видно. Після цього запрошувала дітей до світлиці.
-
А
де ж це , – запитувала вона здивовано, – наш тато?
-
А
хіба ви, відповідав неньо, – мене не бачите?
-
Ні,
не бачимо…
-
То
дай, Боже, – відказував батько, – аби ви мене завше так не бачили, – і вставши,
роздавав усім хліб і пироги» [6,с.22].
Цей обряд ставив за мету відганяти лихо, давав шлях достатку
та добробуту в наступному році.
Різдво збігається з
святом дохристиянських часів –
зимового сонцевороту. На це свято їдять кутю. Це
спеціальна страва, що виготовляється з вареної пшениці, горіхів, меду, маку.
Хліб у цей день вживають як доповнення до основної страви – куті.
«На Різдво діти носили обрядову вечерю своїм хрещеним, бабусям, дідусям.
Матері зав’язували у біленьку хустинку книш, калачі, цукерки і діти, зайшовши
до хати, приказували: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і
вечерю» . Господарі забирали принесене і
в свою чергу клали в хустинку свої припаси, а дітей обдаровували горіхами,
яблуками, цукерками або грішми.
«Прихід весни на Україні традиційно пов’язували зі святом Явдохи, котре
припадає на 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, так звані
веснянки. Дівчата і хлопці брали їх у долоні і з простягнутими руками йшли на
околицю села – до левади, щоб закликати в гості весну – красну. Цей ритуал
супроводжувався піснями, поетичними діалогами й обрядовими сценками» [2,с.17].
«З Кононового дня – 18 березня –
починається весняний сонцеворот, коли день уже переважає ніч. З цієї
нагоди влаштовували цікаві дитячі забави – «заклички птахів». Напередодні
матері й бабусі випікали з тіста для дітлахів безліч різноманітних фігурних
птахів. Таке обрядове печиво називали «жайворонками» або «голубами» (Додаток Ґ). Уранці ними прикрашали двір і сад, а коли сонце
обігрівало землю, юрбами виходили за село, несучи печиво в долонях (Додаток І).
Дзвінкі дитячі голоси дружно декламували:
Пташок викликаю
З теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку!
Спішіть ,ластівоньки,
Пасти корівоньки! [2,с.18]
На Петра і Павла – свято, яке в народі вважалося пастушим, селяни пекли із
сиру, яєць і борошна «мандрики», «сирники». Їх давали дітям – пастухам.
На Сороки – свято зустрічі весни,
яке українські селяни відзначали 9 березня за старим стилем, – вважалося за
необхідне варити 40 вареників чи пекти 40 бубликів, пампушок. М.Грушевський писав з цього приводу : «На
Сорок мучеників печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді
вилітають із вирію. Це – жертва весні, яка в різних формах була відома ще
недавно в різних кутках слов’янства» [7].
У деяких місцевостях пекли печиво у вигляді сорок або жайворонків і
частували ним дітей. Інколи печиво виносили в сад і підвішували до дерев, а ще йшли селом,
тримаючи печиво над головою й примовляли:
Вилети, гулю, горою,
Винеси літо із собою.
Вилетіла гуля горою –
Винесла літо з собою [5].
«У перший день Великого посту селяни не куховарили, а їли квашену капусту,
редьку та хрін. Спеціально до цього дня пекли прісні коржики – «жиляники»,
«кострубаники», «дужики». Тісто замішували з житнього, гречаного чи ячмінного
борошна, інколи додавали квашеної капусти. Ці коржики їли для того, щоб бути жилавими, дужими» [10,с.557] (
Додаток Ґ).
8 квітня на Благовісника землероби освячували зерно для посіву. Вважалося,
що зерно, змішане з іншим насінням,
дасть добрий урожай. Від Благовісника починали сіяти ярові. Закінчення
першого дня сівби відзначали як велике свято, вдома сівачів зустрічали хлібом –
сіллю, готувався святковий обід.
6 травня (день святого Юрія) люди виходили в поле хресним ходом, закопували
на нивах освячені паски та крашанки, промовляючи: «Роди, Боже, жито – пшеницю
та всяку пашницю».
«На сороковий день після Великодня люди випікали обрядове печиво у формі
драбинок, «щоб було по чому Ісусові вилізти на небо» (Додаток Ґ). Такий ритуальний хлібець несли на кладовище, щоб
востаннє колективно пом’янути померлих. Крім печива, готувалися також пласкі
млинці з пшоняного борошна, які називалися «божими онучами» [2,с.52].
«З Маковія починався двотижневий Успенський піст – Спасівка. Жінки пекли
пісне печиво – «шулики» ( Додаток Ґ). Його
виготовляли з пшеничного тіста, обливали зверху густою медовою ситою,
приправленою товченим маком. Крім того, з меду й товченого маку робили
знамениті «маковики» - смаковиті українські коржики» [2,с.105].
У третьому розділ систематизовано і узагальнено знання
про використання обрядового хліба в
календарній обрядовості, були зроблені такі висновки:
1. У
народних обрядах і звичаях протиставляли хліб та нечисту силу, розводили їх на
різні полюси.
2.Останнім часом послаблюється чи зовсім втрачається
значення хліба як релігійно – магічного символу, в той же час посилюється його
естетична роль у народних обрядах.
РОЗДІЛ
4
ХЛІБ ЯК УЧАСНИК ДІЙСТВ
ХЛІБОРОБСЬКОЇ МАГІЇ
Дуже давно, ще за часів наших
предків, слов’яни поважно та з шаною ставилися до людей, причетних до
вирощування хліба та всіх занять, пов’язаних з ним. Колись турбота про врожай не полишала хлібороба цілий рік. Землеробська
техніка мало мінялась впродовж століть, а доля врожаю значною мірою залежала
від погодних умов, то традиційно свої надії він покладав на Бога,
дотримуючись для цього певних обрядів. Своєрідні
хлібні обряди супроводжували безліч господарських дійств: оранка, сівба,
зажинки і обжинки та решта не проходили без них. При цьому кожен хлібний обряд
обов’язково супроводжувався обідом, де
певні страви виготовлялися з борошна.
У третю неділю Великого посту
святкувалася Христя. Цього тижня, який називався ще «хрестопоклінним»,
по всій Україні випікали пісне обрядове печиво – хрести або хрестці (Додаток Ґ). Їх виготовляли стільки, скільки членів було у
родині, і один найбільший. Частину спеченого печива з’їдали, а другу – ховали
до комори в зерно.
До весняної сівби готувалися заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили
сільськогосподарський реманент, кінську збрую. Напередодні першого виїзду в
поле господиня варила святкову їжу, а коли сідали гуртом за стіл, то обов’язково
молилися, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася та оплодотворялася» .
Перед посівом яровини господар скроплював лантухи з зерном свяченою
водою, чіпляв хліб до хомута чи клав на чепіги плуга. Це повинно
було забезпечити добрий урожай.
Господар одягав святкову сорочку. Обов’язково брав з собою громничну свічку,
«щоб грім не пошкодив урожай», свячену воду, празникові скатертину, хрестець –
спеціальний випечений на середохресному тижні хлібець, полудник. Брали з собою
також цілушку від свяченої паски. «Перед початком роботи господар розстеляв
скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід
сонця читав «Отче наш». Лише після цього починали засівати ниву. На сніданок
їли пісний обрядовий хліб. Розламані шматочки змочували свяченою водою, частину віддавали коням чи
волам» [6, с.83].
Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Наостанок ще раз дякував польним
духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині
закопував крашанку, а громничну свічку – на межі.
На Вінничині для заорювання пару або новини пекли хлібину, яку брали із
собою в поле. Поклавши на розстелену на
майбутній ріллі хустку, хлібину розрізали і кожному з присутніх давали по
шматочку. На Полтавщині перед першою оранкою пекли «хрестики» з тіста, які з’їдали
у полі.
На свято весняного Юрія (6 травня) після обіду священик з півчою та
мирянами робили хресний хід на поля. На обочині поля священик читав молитву «на
щедрий врожай та рясні дощі», виголошував проповідь, а потім обходив поле,
скроплював його водою. Після обходу всі сідали за святковий стіл, де обов’язково
мали бути великодні крашанки та калачі, обідати.
З майбутнім збором врожаю пов’язане одне з найбільших календарно
– обрядових свят – Івана Купала (Додаток Ї). Ідол Купало, як свідчать
давньоукраїнські літописи, був богом земних плодів, тому жертви йому приносили, коли
починались жнива. Селяни цього
дня намагалися влаштувати в полі, на межі трапези, де серед всіх смачних страв дуже важливе місце займали вареники
з сиром.
У Прокопів день (21 липня) жнива досягали кульмінації. Цього дня селяни
одягалися в чистий білий одяг, жінки випікали свіжі перепічки з нового врожаю.
З цієї нагоди приповідали «Добрий Прокоп приніс у хату новий хліб».
На переважній більшості України свято Іллі співпадає з обжинками. З цього
приводу казали: «На Іллі новий хліб на столі» або «То не ґазда, що на столі
нема свіжого хліба на Іллі».
На ниві обов’язково залишали пучок колосків (у різних регіонах мав назви «борода»,
«коза», «перепілка»), який заламували колосками до землі і залишали під ним
окраєць хліба і дрібку солі – давня жертва
хлібороба –язичника духові хлібного поля (Додаток Й).
Господарі, які поверталися раніше з поля, щоб приготувати женцям ситну вечерю,
біля свого двору виносили до воріт застелений скатертиною стіл з хлібом – сіллю
і могоричем. Господарі дякували женцям за допомогу і запрошували їх до оселі.
Обжинки починали з величезним короваєм з нового зерна, що потім роздавали по
шматочку женцям та родичам.
У четвертому розділі
систематизовано і узагальнено знання про застосування хліба в
хліборобських обрядах, були зроблені
такі висновки:
1. В Україні хліб був вінцем важкої хліборобської праці
та її одвічним символом.
2. Випікання свіжої хлібини, «хрестиків», ритуальних коржів, якими
здійснювали заорювання, частування робочої худоби є ритуалом приношення давнім
богам.
3. Дотримання ритуалів містико–культового змісту було переконанням
селянина, традиційним атрибутним елементом усього агротехнічного процесу.
Висновок
У даній роботі систематизовано і узагальнено знання про використання хліба в народних обрядах і звичаях; складено тезаурус по темі «Обрядовий
хліб України»; проаналізовано особливості застосування хліба в обрядах і
звичаях жителів села Супоївка.
У результаті дослідження зроблено такі висновки:
1. В Україні хліб був символом добра, знаком самого життя, хліборобської
удачі. Він є головним атрибутом обрядів, пов’язаних із життєвими циклами.
Найбільшого розмаїття та символічності хліб набув у весільних звичаях.
2. Переважна більшість назв
обрядового хліба має праслов’янське або індоєвропейське походження, що
свідчить про високий рівень розвитку хліборобської культури на українських
землях впродовж тривалого часу.
3. Обрядове значення багатьох видів хліба забулося, хоча на побутовому
рівні давні форми, види, назви хліба продовжують існувати й досі.
4. Обрядовий хліб, такий як Великодній хліб, коровай, весняний хліб у формі
пташок — це були справжні витвори мистецтва, які мали не стільки харчове,
скільки ритуальне призначення.
5. Ми повинні відновити не тільки в пам’яті, але у
повсякденному побуті все те краще, що лишили нам у спадок наші пращури. Від того, як ми шануватимемо своїх предків,
свої кращі традиції і звичаї, залежатиме наша духовність, наша цивілізованість
і майбутнє нашої рідної України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
1. Мицик В.Ф. Син Землі і Сонця: Художнє хлібопечення Шевченкового краю / В.
Мицик. – К. : КВІЦ, 2005. – 40 с.
2. Скуратівський В.Т.Місяцелік:
Укр.нар.календар. – К.:Мистецтво, 1992. – с.23,52,105
3.Культура і побут населення України:
Навч.посібник ∕ В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та інш. –
2-е вид.,доп. та перероб. – К.: Либідь, 1993. – с.140-141 , 146
4.Історія
української культури.Під загальною редакцією І.Крип’якевича. І. зшиток.
–К.: АТ
«Обереги», 1993. – 26с.
5.Берегиня.Історія, звичаї, традиції
українського народу.–К.:1992, №1. –108с.
6. Скуратівський В.Т.Дідух: Свята
українського народу. – К.:Освіта ,1995. – 22,40,83,98, 228с.
7.Етнографія України: Навч. посібник ∕ За
ред.С.М.Макарчука. – Л.: Світ,1994. –с.350
8.Скуратівський В.Т. Берегиня: художні
оповіді,новели. – К.: Рад.
письменник, 1988. –40,132,143 с.
9.Культура і побут населення України:
Навч.посібник ∕ В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та інш. –
2-е вид.,доп. та перероб. – К.: Либідь, 1993. – с.,140-141 , 144
10. Українське
народознавство: Навч. посібник ∕ За
ред.С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва . –Л.: Фенікс,1994. – с.555,557
11. Воропай О. Звичаї нашого
народу: Етнограф. нарис. – К.:Оберіг,1991.
– с.19-21
12.Традиції та звичаї українців: В
2т.Т.1 ∕ Авт. – упоряд.І.Квасниця. –
К.:Гнозіс, 2007. –с.192
13.Храплива- Щур Л.Українські народні
звичаї в теперішньому побуті.Виховна Комісія Світової Федерації Українських
Жіночих Організацій. –Т.:1982. –с.15
14.Ярещенко А.П.Під чаром рідної
землі:Посіб. з українознавства. –К.: ТОВ «ШАНС», 2008. –64 с.
15.Українознавство: Посібник ∕
Уклад.:В.Я.Мацюк, В.Г.Пугач. – К.: Зодіак – ЕКО, 1994. – с.127-142.
16.Етнографія України:
Навч.посібник ∕ За ред. С.А. Макарчука. – Львів:Світ, 1994. –
с.202-220.
17.Етнографія Києва і Київщини ∕ За ред.В.Ф. Горленка.– К.:
Наукова думка, 1986. – с.253
18. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу.
– К.: Наукова думка, 1966. –с.167
19. Лозко Г. С.Українське
народознавство. –К.: Зодіак – ЕКО,1995. –с.5
Інтернет
ресурси:
3.
http://www.about-ukraine.com/userfiles/image/Міфологія/весільні
калачі.jpg
4.
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/09/Challah_Bread_Six_Braid_1.JPG/800px-Challah_Bread_Six_Braid_1.JPG
Коментарі
Дописати коментар